Я трохи більше трьох років живу у цивільному шлюбі з одним чоловіком. Нещодавно у нас народилася дитина. Чесно кажучи, я не хотіла наро дити позашлюбну дитину, але чоловік не розуміє і не приймає моїх натяків. Я вже навіть прямим текстом сказала йому, що нам час уже розписатися. -Навіщо поспішати, ми й так живемо як чоловік та дружина? – З ду рною посмішкою говорить він щоразу. Так, так і є: чоловік працює, утримує нас з дитиною, а я сиджу в декреті, займаюся вихованням малюка, готую і прибираю. Чоловік часто допомагає з дитиною, не затримується на роботі, але мене не влаштовує, що за документами я одинока мати.
Всі сміються з нас, кажуть, що я придумала відмінну схему-отримую гроші від держави і живу за рахунок громадянського чоловіка. Але ніхто не уявляє, як сильно я мрію про шлюб, як сильно хочу, щоб моя дитина зростала у повноцінній сім’ї. Я чесно не розумію, чому чоловік не хоче одружитися зі мною. Ми живемо в моїй квартирі, купленій моїми батьками, я народила йому сина, прибираюся за ним: чого ще йому не вистачає? І ось нещодавно я дізнаюся, що насправді свекруха налаштовує свого сина проти сімейного життя як такого.
Ми з нею майже не спілкуємося, та й із сином вона розмовляє по телефону раз на тиждень. Свекруха ніколи не сидить із онуком, не дістає своїми візитами. Таке життя мене цілком влаштовує. Якось я приходжу додому після прогулянки із сином і випадково стаю мимовільною свідкою розмови чоловіка зі свекрухою. – Квартира в неї непогана, але ти не поспішай з нею одружитися, – говорила свекруха, а чоловік стояв і уважно слухав її, ляскаючи віями. Ось чому навіть після народження дитини він досі не зробив пропозиції!