Я зробила серйозну помилку, яка коштувала мені багато років самотності: я відкинула жінку, яку мій син обрав собі за дружину. Я самостійно дбала про себе, поки вік та хвороби не виснажили мене остаточно. Тоді моє життя перетворилося на випробування: не було кому подати мені навіть склянку води. Я не мала права скаржитися, адже сама створила собі труднощі. Коли я відкинула свою невістку, мій син пішов за нею, розірвавши зі мною всі стосунки. Залишившись вдовою у молодому віці, я одна виростила двох дітей – сина та дочку. Я дуже дорожила ними і хотіла їм лише щастя. Донька, Настя, була слухняною дитиною і ніколи не йшла проти моєї волі.
Я влаштувала її шлюб із Остапом – перспективною людиною з багатої сім’ї, хоча знала, що вона його не любить. Але я наполягала на цьому союзі, вважаючи, що з ним вона вибереться з бідності. Потім настала черга одружитися моєму сину Андрію. Однак він вибрав Оксану, жінку, чиє життя було дуже складним. Вона була сиротою, яку виховувала бабуся, її перший шлюб був невдалим, і вона залишилася після цього з дитиною на руках. Андрій давно і таємно любив її, і коли вона розлучилася, син почав доглядати її. Я завжди мріяла про “гідну” невістку. Але Андрій був налаштований рішуче: він одружився з Оксаною і всиновив її дитину. У відповідь я розірвала з ним стосунки.
Я не втрачала нагоди дорікнути Оксані, ускладнюючи їм життя. Зрештою Андрій, Оксана та її син поїхали далеко, і я втратила з ними зв’язок. Невдовзі Настя та її чоловік Остап переїхали до Америки. Спочатку Настя підтримувала зв’язок, але дзвінки ставали дедалі рідкісними, доки й зовсім не обмежилися привітаннями зі святами. Остап, який виявився скупою людиною, навіть заборонив їй надсилати мені гроші. Так я жила на самоті, яка стала ще важчою, коли я серйозно захворів. Саме у ці хвилини розпачу повернувся Андрій. Він стояв на порозі мого будинку і питав, чи не гніваюсь я на них. Не кажучи ні слова, я впустила в дім його та Оксану, яка тримала на руках їхніх синів-близнюків. -А ми вам онуків привезли! -Пробач мені, дочко, – прошепотіла я. Нарешті радість і світ наповнили моє життя. Я визнала свої помилки, вдячна за те, що мої діти були поблажливішими і мудрішими, ніж я.