У дитинстві моє життя було далеко не безтурботним через образ моєї матері на мене та мого батька. Колись вона була задоволена своїм життям та шлюбом, часто з’являлася на сторінках журналів, але народження дитини все змінило… Вона звинувачувала мене у падінні своєї популярності та нездатності повернути свою фігуру. Коли мені було шість років, вона пішла від нас, забравши майже всі заощадження батька, пообіцявши повернутися – але так і не дотрималася обіцянки. Життя з батьком теж не було легким. Він постійно працював і вичитував мене за погані оцінки, наполягаючи на тому, що я маю досягти успіху в навчанні, щоб отримати місце в університеті, а потім і на роботі.
Він багато вимагав від мене в роки мого становлення. Коли я вступила до університету та почала працювати неповний робочий день, його погляди змінилися. Він став ставитись до мене як до рівного і визнав мою самостійність. Через 17 років моя мати з’явилася на порозі нашого будинку. У неї діагностували злоякісне захворювання, і вона відчайдушно потребувала донора. З огляду на її вік вона навряд чи встигла б знайти його в національному реєстрі. Однак я потенційно могла стати її рятівником. Незважаючи на її благання, я відмовилася.
Не через страх чи біль, а просто тому, що не хотіла цього. У мене було своє життя, плани на майбутнє, і я не збиралася йти на жертви заради чужої для мене людини. Для мене моя мати була саме такою. Коли інші батьки зберігали якийсь зв’язок навіть після відходу, вона повернулася тільки тоді, коли їй знадобилася допомога. Нехай люди вважають мене черствою, але я не відчувала до неї жодного співчуття. Можливо, це була карма – розплата за те, що вона кинула мене у дитинстві.