Після весілля ми із дружиною почали шукати квартиру з метою оренди. У результаті ми зупинилися на квартирі поруч із житлом бабусі моєї дружини, Марії, яка й виховувала мою дружину, бо її мати постійно працювала. Стосунки з матір’ю у Марії були натягнутими, з постійними дзвінками та лайкою. У нас ще не було дітей, і ми лише обживалися у новому будинку. Натомість я полюбив бабусю Стефу, сприймаючи її як члена сім’ї. Вона була доброю, мудрою жінкою і постійно підтримувала мене. Я захоплювався тим, як вона виховала мою дружину, тому ми часто відвідували її.
Однак усе змінилося, коли мати Марії приїхала погостювати до нас, прихопивши із собою багаж натягнутих стосунків. Хоча в нас було дві кімнати, її перебування затяглося довше, ніж ми очікували – на півроку, і вона все ще не подавала ознак того, що збирається їхати. Більше того, незабаром вона почала запрошувати до нас додому своїх друзів, порушувати наш спокій і нічого не робити по господарству. Крім того, вона постійно критикувала мою дружину. Одного дня моя дружина не витримала і пред’явила матері претензії, заявивши, що та повинна була бути присутньою і давати поради в її дитинстві, а не намагатися надолужити втрачене, коли вона вже заміжня. Це призвело до гарячої суперечки про батьківську неповагу.
Вже й з мене було достатньо; я попросив її знайти інше житло. Вона гнівно відреагувала на наші слова, заявивши, що її дочка має дбати про неї. -Чому я повинна дбати про тебе? Ти для мене ніхто! Лише бабуся була поряд зі мною все моє дитинство, а не ти! – уклала Марія. Після цієї конфронтації теща зібрала свої речі та поїхала. Ми спочатку хотіли зберегти з нею добрі стосунки, але її поведінка зробила це неможливим. Минув рік з того часу, як вона поїхала, і ми не робили жодних спроб відновити стосунки.