У 15 років я став господарем у нашому домі – після смерті батька. Він пішов, залишивши мене, мого 13-річного брата Максима та нашу матір жити на околиці міста. Незважаючи на протести матері щодо мого юного віку, я брався за випадкову роботу, щоб допомогти сім’ї. Максим, однак, був бешкетником і хуліганом, через що мама часто хвилювалася і переживала. Після закінчення школи я з полегшенням позбавився фінансових вимог брата, оскільки почав заробляти сам. Коли я запропонував йому подумати про те, щоб зробити те саме, він образився.
Я вступив до університету, жив у гуртожитку і невдовзі почав зустрічатись із Іринкою. Після закінчення навчання ми одружилися та за допомогою її батьків змогли взяти іпотеку на власну квартиру. Шлях Максима був зовсім інший. Через нестачу уваги на роботі він потрапив у пастку, розставлену колегою. Не зумівши довести свою невинність, він опинився у в’язниці через непідйомний борг.
Моя мати, зневірившись виручити його, продала нашу сімейну квартиру. Ми з дружиною відчинили для них двері свого будинку, але я дав Максиму зрозуміти, що він має два місяці, щоб знайти роботу і налагодити своє життя. Через два місяці, не досягши жодних успіхів, моя дружина сказала йому, щоб він їхав. Максим зник одразу, завдавши страждань моїй матері. Він був здібною і здоровою людиною, умів працювати. А ми й так були обтяжені іпотекою. Тому утримувати його ми не збиралися.