Минулого року моя 59-річна мама переїхала до нас із чоловіком, до нашого просторого будинку. До цього вона жила одна у старій двокімнатній квартирі на жвавому перехресті з того часу, як п’ять років тому помер мій батько. Ми з чоловіком подумали, що було б непогано перевезти її до нас, бо вона могла завести нових друзів, насолоджуватися природою, а я могла б дбати про неї, бо вона мала проблеми зі спиною.
Моя мама була рада бути з нами і часто допомагала по господарству, наприклад, готувала та прибирала. Вона навіть здавала свою квартиру в оренду, щоб нагромадити грошей на пенсію. Все начебто йшло добре, поки мама не стала часто відвідувати нашого сусіда Михайла Борисовича. Вона пекла йому пироги та дарувала подарунки на свята. Одного разу вона сказала мені, що він зробив їй пропозицію, і вона збирається переїхати до нього. Я була здивована і розлючена на маму за те, що в її віці вона думає про заміжжя.
Я вважала, що весь район буде сміятися з неї, але моїй мамі було все одно, що думають інші. Вона зібрала свої речі та переїхала до Михайла. З того часу я відмовлялася з нею розмовляти, мені було соромно за її вчинок. Я сподівалася, що їхній шлюб триватиме недовго, і незабаром вона повернеться до нас. Минув час. Хоча зараз я як і раніше проти весілля, зате зрозуміла, що мені слід бути уважнішою до потреб своєї рідної людини.