Віра невпинно працювала над планом, який її колеги вважали нереальним. Розчарування наростало в міру того, як вони висловлювали свій гнів щодо рішення офісу щодо його реалізації. Почуваючись пригніченою, Віра оголосила колегі, що їй потрібна перерва. – Я збираюся перепочити хоча б п’ять хвилин, – сказала Віра. Її колега кивнула, але видно було, що вона навряд чи зрозуміла, що Віра сказала. Віра вийшла на ґанок і погрілася в променях теплого травневого сонця. Коли вона насолоджувалась чудовою погодою, її думки перервав знайомий голос.
– Здрастуйте, дівчино, – сказав гарний чоловік, – ви не підкажете, де мені знайти кредитного менеджера? Віра повернулася і одразу впізнала чоловіка. То був Вадим, її колишній коханець. Вона направила його в клієнтський відділ і приготувалася повернутися на роботу, але Вадим мав інші плани. – Ти? Тут? Але… Господи, що ти… Ти невпізнана, слово честі! – вигукнув Вадим з подивом у голосі. Віра посміхнулася і завела з Вадимом світську розмову. Було видно, що він намагається зачарувати її, але вона залишалася ввічливою, але відстороненою. – Пробач, але в мене немає часу, Вадиме. Іди до відділу роботи з клієнтами, там не пропадеш. А мені треба працювати. Всього доброго!
– відповіла Віра, йдучи й повертаючись до свого робочого столу. Коли вона сіла за стіл, її думки повернулися до минулого. Десять років тому Віра познайомилася з Вадимом у нічному клубі, де у них почалися стосунки. Незважаючи на початковий потяг, Вадим зберіг двозначність їхніх стосунків, і їхній роман закінчився раптово і безглуздо. Пережите розбило Вірі серце, але зрештою вона пішла далі і здобула щастя з іншим чоловіком. Віра зрозуміла, що Вадим більше не фантом у її житті, а скоріше безглузде нагадування про минуле. Вона посміхнулася собі, відчуваючи подяку за кохання, яке вона набула з того часу і зрозуміла, що знаходиться на правильному шляху.