Минулого року до нашого села переїхав новий сусід, шістдесятирічний чоловік. Він був родом із міста та навчався у технічному університеті. Він працював інженером, поки його діти не виселили його з квартири, щоб продати її та поділити гроші. Так от, на виручені гроші він купив будинок у нашому селі і переїхав туди. У нашому селі багато чуйних людей, які привітно зустріли нового мешканця.
Ми допомагали йому у різний спосіб. Наприклад, я допомагла йому з дровами і переведенням пенсії до місцевого поштового відділення. Нюра, яка жила навпроти, давала йому картоплю, буряки та консерви. Так вони стали частіше проводити час разом. Я думала, що це просто дві людини одного віку порозумілися. Однак я не здивувалася, коли дідусь заявив, що хоче одружитися з Нюрою, бо він закохався в неї, і вона відчуває те саме. У Нюри були діти та онуки у сусідніх селах, а у діда – лише родичі у місті. Жодна з їхніх сімей не підтримала імпровізоване рішення їхніх людей похилого віку про шлюб. У родичів Нюри були свої упередження щодо віку своєї родички та її бажання знову вийти заміж, а люди з міста вважали, що вона хоче заволодіти дідовою квартирою.
Літня пара не прислухалася до заперечень своїх дітей, і сама організувала весілля. На урочистість запросили все село. Вони провели весь день, гуляючи біля річки, насолоджуючись святом та весіллям. Більшість часу вони проводять у домі Нюри, але вони не збираються продавати дім діда, бо хочуть залишити дома своїм дітям. Жаль, що діти їх не підтримують, але що зроблено, те зроблено. Вони повинні прийняти вибір закоханих і радіти з того, що двоє людей у похилому віці здобули любов і почуваються знову важливими і потрібними в чиїйсь історії.