Я завжди вірила в те, що дорослим дітям потрібно давати особистий простір, тому коли моя дочка вийшла заміж, я утрималася від втручання в її подружнє життя. Але я вперше порушила цей принцип і анітрохи про це не шкодую. Після ранньої смерті чоловіка я доклала всіх зусиль, щоб моя дочка, Люба, здобула хорошу освіту. Я навіть продала свій сільський будинок, що дістався мені у спадок, і купила їй на виручені гроші квартиру. Люба була в захваті від свого нового будинку і була дуже вдячна мені за це, доки не закохалася.
Наречений Люби мені не сподобався із самого початку. Щось у ньому здалося мені неправильним. Він був досить приємним хлопцем, але мій життєвий досвід підказував мені, що він буде ревнивим та жадібним. У їхніх стосунках Люба не могла проводити час із подругами, купувати щось собі і навіть чимось ділитися зі мною. Мене це дуже турбувало, але я вирішила не втручатися, бо це було її життя, і я не хотіла зіпсувати все. Через роки, коли у Люби народився син, я запропонувала їм допомогти з малюком, але зять відмовився та відправив мене додому. Я бачила свого онука лише десять разів за чотири роки, що мене дуже засмутило. Якось я поїхала відвідати свою дочку, бо мені треба було до лікарні, а мені не було де зупинитися. Мене здивувало те, що я побачила в їхньому домі: онук носив зношений одяг, йому не дозволяли їсти м’ясо та солодощі.
Коли мій зять повернувся додому, він зажадав від мене грошей за моє перебування. Я нагадала їм, чия це квартира, і хто її купив, що його розлютило. Наступного дня зять пішов, забравши з собою їхній плазмовий телевізор та комп’ютер. Я думала, що Люба розсердиться на мене за це, але натомість вона попросила мене залишитися з нею ще трохи. Пізніше Люба зізналася мені, що втомилася від поведінки чоловіка, його жадібності та постійних заборон. І я зрозуміла, що щасливого життя з ним дочка не матиме. Зрештою, я не впевнена, правильно я вчинила чи ні, але я щаслива, що була поруч зі своєю дочкою, коли вона потребувала мене найбільше.