Світлана приїхала відвідати свого брата Андрія після того, як не бачила його місяць. Вона спитала його, де його дівчина Маріка. – Не знаю… – відповів Андрій. – Що це означає? Що ти маєш на увазі під “не знаю”? – Світлана здивувалася. – Тиждень тут не жила. Надулася, зібрала речі і кудись пішла! – образився Андрій. – І ти дозволив їй піти? – Світлана не розуміла брата. – Так, і чому я мав стати на її шляху? – Андрію, так не можна! Ти це розумієш? – Світлана виходила з себе. – Світлано, це пуста розмова. Давай поговоримо про щось інше! – Андрій спробував змінити тему. – Ні, він не пустий. Ти знав, що вона ще молода, коли брав її із собою. Ти обіцяв її батькам, що подбаєш про неї! Ти забув? – Нагадала йому Світлана.
– Вона вже доросла. Їй двадцять один рік. Ти забула? – Андрій відбивався як міг, – я не думав, що вона така… Андрій сердився на себе і Марику за те, що вона пішла, але слухати мораль від сестри йому зовсім не хотілося. Він прожив із Марікою два роки. Їй було лише дев’ятнадцять, коли вони зустрілися. У той час вона зачарувала його своєю життєрадісністю та витонченістю, але згодом у їхніх стосунках багато що змінилося. – Вона завжди була такою. Просто раніше вона тобі подобалася! Що з тобою трапилося? – Запитала Світлана. – Нічого не трапилося. Вона почала сварку. Вона сказала, що я її не люблю, я не хочу проводити з нею час, що вона мені не потрібна! Я ніколи їй цього не казав.
Вона все вигадала, а я залишився крайнім! – пояснив Андрій. – Андрію, що означає, що ти не хочеш проводити з нею час? – Світлана не переставала ставити запитання. – Маріка все намагалася зводити мене до парку погуляти. Вона розмовляла щодня і дуже багато, але я не хочу нічого подібного після роботи! От і все! У мене немає часу на її скиглі та плітки, — поскаржився Андрій. – Значить, на рибалку ти маєш час, а на дівчину ні? – Запитала Світлана. – Ну, жінки повинні розуміти, що у чоловіків теж мають бути свої захоплення, чи не так? – Андрій захищався. – Звичайно, повинні, але за умови, що чоловік приділяє їм достатньо уваги та часу. А якщо цього недостатньо, то й виходить! – Світлана спробувала до нього додзвонитися.
– Звичайно! Ти жінка. Ви обидві разом напевно зробите мене винним! – обурю вався Андрій. – Нічого подібного. Я ж твоя сестра! Якби Маріка була неправа, я б так і сказала. Та й взагалі, що з тобою трапилося? Ти пилюку з неї здував! – Запитала Світлана. – Сам не знаю. Спільне життя забрало все це, мабуть! – безпорадно сказав Андрій. – Нічого подібного! Насправді вона глибоко образила тебе своїм бажанням піти, але замість того, щоб спробувати вирішити цю проблему, ти замкнувся у собі. Замість того, щоб розібратися з причинами її бажання піти, ти просто переконав себе в її дитинстві чи ще щось. Чи не так? – зазначила Світлана. Напевно, Андрієві просто треба було почути ці слова.