Я прожила непросте життя, але зрештою отримала нагороду, на яку ніколи не чекала. Після 30 років шлюбу у нас із чоловіком так і не з’явилося дітей. Я вдовіла у віці 50 років. У мене був маленький будиночок, город і хатня робітниця, але ночі без мого чоловіка завжди були сумними. Однак усе змінилося одного прекрасного дня, коли дочка моєї двоюрідної сестри, Ганна, якій було 17 років і яка була ваrітна, переїхала жити до мене. Її мати хотіла зберегти ваrітність у секреті та запитала, чи може вона пожити у мене деякий час?
Я була рада допомогти їм і дбала про Ганну як про рідну дочку. Через кілька місяців Ганна нар одила прекрасну дівчинку на ім’я Люба, яку я виховала як власну онучку. Вона була розумною, допитливою та працьовитою і продовжила навчатися у державному університеті, де здобула стипендію. Зрештою, вона побралася з гарним хлопцем на ім’я Олександр, вони одружилися і разом переїхали до нового будинку. На новосілля Олександр запропонував мені пожити в них, і я була у нестямі від радості.
Доля винагородила мене за турботу про Любу, і я була схвильована, бачачи, що вона живе щасливим життям. Однак, коли Ганна дізналася про успіхи своєї доньки, вона спробувала нагадати їй, що вона її мати. Але Олександр не впустив її і наказав назавжди забути дорогу до їхнього будинку. Зрештою, я була вдячна долі за нагороду, яку вона мені піднесла, але найголовніше, я була щаслива, що у Люби все гаразд.