Усе своє життя, працюючи прибиральником, я знав, що робота важка і часто залишається непоміченою. Але як компенсацію держава дала мені трикімнатну квартиру. Коли ми з дружиною були молоді, ми були щасливі мати свій куточок (але немаленький). Ми обидва працювали не покладаючи рук, щоб забезпечити все для нашої дочки Дарії. Вона була розумна і досягла успіху в навчанні, завжди була готова допомогти нам, чим тільки могла. Не встигли ми й оком моргнути, як наша принцеса виросла і вийшла заміж за спокійного та інтелігентного чоловіка Макса.
Коли молодята шукали житло, ми запропонували їм жити з нами на якийсь час. Але вони вирішили відразу знайти власну квартиру в оренду. Щоб допомогти їм, ми часто постачали їх свіжими продуктами з нашого саду і навіть працювали кілька додаткових годин у комунальній компанії, щоб заробити трохи більше грошей для дітей. Але, на жаль, своїх родичів ми бачили рідко і загалом мало з ними спілкувалися. Під час розмови на дні народження зятя сваха торкнулася теми онуків і запропонувала подарувати нашу квартиру молодятам, тим самим замотивувавши їх на це. Дружина одразу відповіла: – Але ж у вас теж є квартира, то чому б вам не віддати їм свою?! – Ми не такі старі, як ви, – нібито пожартувала сваха, – нам ще самим треба насолодитися життям. Це зауваження викликало між нами спекотну суперечку, і, повернувшись додому, ми продовжили обговорення ситуації.
Ми навіть думали обміняти нашу квартиру на однокімнатну, щоб у молодят було дві кімнати. Коли ми поговорили з дочкою про це, вона відмовилася слухати і сказала, що знає, скільки праці ми вклали в нашу квартиру. Пізніше ми дізналися, що наш зять теж вважав, що ми маємо віддати їм наше житло. Це нас розлютило, і ми не могли зрозуміти, чому ми повинні відмовлятися від нашого будинку, заради якого ми так багато працювали. Адже колись квартира належатиме нашій дочці, а поки що це був наша єдина житплоща. Озираючись назад, я сміливо можу сказати, що ми вчинили правильно, відмовившись віддати свою квартиру молодим. Ми, що, не люди? Не маємо права жити спокійним життям хоча б на заході років?!