У мене є два дорослі сини — Володя та Василь. Володя – старший і живе із дружиною та сином у місті. А Василь живе з дружиною та двома дітьми у селі, недалеко від нас. Ми з чоловіком любимо і дітей, і своїх онуків однаково і хочемо, щоби всі жили дружно. Але в житті якось так просто не виходить. Я помітила, що Володя дуже нахабно поводиться. Я майже що дня їжджу до міста, щоб посидіти з онуком. У садок його віддавати не хочуть, тому що він дуже хвороблива дитина, постійно приносить із садка якийсь в ірус.
А у молодшого сина з дітьми справляється моя молодша невістка. Їй допомогти нікому, бо батьки далеко, наші чоловіки на роботі, я з онуком у місті, а вона зовсім одна. Я одного разу заїкнулася про те, що Володя міг би Павлика привозити до мене до села. У нас веселіше, тут природа, курочки, кролики, сестрички тут. Тим більше, що Володя має машину, йому не буде складно вранці привезти сина і залишити мені його. Щоб я не їхала о 7 годині ранку, а пізно ввечері останнім автобусом поверталася додому. Але Володя такий шум зчинив, а потім ще його Катя прибігла. Вони доводили мені, що в мене в будинку антисанітарія, що дитина в мене якусь заразу підчепить, я не додивлюся і Павлика хтось покусає, або він з’їсть щось немите з грядки. Я слухала ці крики, дивилася на сина і думала: “Ти, дурень, виріс у селі і дивись, ще не пом ер від цього.
У мене в будинку вода гаряча, ванна, кухня – все є”. Але діти категорично були проти, тож я закрила цю тему. Просто продовжила їздити до них. Однак одного ранку до мене прибіг молодший син і сказав, що його Таня за хворіла, її забрала швидка. Він спитав, чи можу я один день побути з онуками, поки він буде у ліkарні. Я, звісно, погодилася, це було вперше, коли Василь мене про щось попросив. Але я зовсім не уявляла, як відреагує Володя на це. Коли я йому зателефонувала, пояснила, що в хаті нещастя і нехай він одного дня привезе Павлика до мене, він … так розлютився. Мовляв, нехай брат із невісткою самі свої проблеми вирішують, а я маю приїхати до них так, як завжди. Мене це дуже обурило. – Знаєш що? Я не приїду! Катерині це теж передай! Зовсім сором втратили, невдячні! – Поставила я його на місце. Наступного дня зателефонував старший син і спитав, коли я приїду, бо його Катерина через нас мала взяти вихідний, щоб з дитиною залишитися. Я їм сказала, що ніколи більше до них не приїду. Хочуть – нехай привозять Павлика до мене. На цьому все.