Лілія вже кілька років була на заробітках. Життя на чужині не приносило особливого задоволення, але робити жінці не було чого. Потрібно було якось оплачувати мамине ліkування та кредит за квартиру. Півроку тому мати лягла з важким діагнозом. Щоб урятувати їй життя, довелося погодитися на роботу в Італії. Якось після чергової нелегкої зміни, коли Лілія поверталася додому, у неї задзвонив телефон.
Це була подруга дитинства – Свєтка. -Лілія, привіт! Після обміну формальними питаннями тон подруги дещо змінився: -Дорога, ти пробач мені, що засмучую, але не сказати не можу. Твій чоловік із сусідкою шашні крутить. Та й гроші, які ти відправляєш через нього для матері, витрачаються на коханку. Це дуже підло. Ти мала про це знати. Лілія зблідла і мало не випустила телефон із рук.
Вона не стала гаяти зайвого часу на роздуми, адже все й так було очевидно. Вона купила квиток і поїхала на батьківщину, щоб роз ібратися з чоловіком. Микола благав пробачити його, але серце жінки було роз бите. -Як ти мій так вчинити зі мною в цей складний період, як тобі вистачало совісті чинити так зі старою жінкою, яка завжди ставилася до тебе як до рідного сина? Вона вигнала чоловіка та подала на роз лучення. У серці жінки жила надія, що ця рана затягнеться і в майбутньому вона ще знайде щастя з коханою людиною.