– Наташка, Томка знову до твого побігла! – вбігла до хати Галина, сусідка та колишня однокласниця. – Звідки ти знаєш? – здивувалася Наталя. – Так вона в ліс пішла, – навела “вагомий” аргумент Галина. – І що?! Може вона по гриби пішла? Не гуляє мій Антон! Не намовляй на нього! “Ох уже ця Галка! Вічно вона плітки вигадує. А може й не вигадує? Ди му, без вогню, не буває”, подумала Наталя…
Ти знову з Томкою гуляєш? – Запитала Наталя у чоловіка. – Наташа, ну один раз було, то ти мені все життя це нагадуватимеш? З чого ти це взяла? — Галя бачила, як Тома пішла в ліс. – І що? Мене вона там бачила? – Нічого не сказала. – Не бачила. І бачити не могла. Не було там мене. Я лише тебе люблю. Вір мені!.. – Артуре, у нас буде дитина, – сказала Тома коханому. – У нас? Ти певна, що моя, а не Антона?
Твоя. Впевнена. – Втім, встановити батьківство, на сьогодні, легко. Як би там не було, кидати сім’ю я не збираюся. Я дам тобі грошей, виріши цю проблему сама, – сказав Артур. – Я вже вирішила – наро джуватиму!.. Тома сиділа на лавці і думала – ну чому вона така невдачлива. Начебто не потвора, і фігура непогана. А щастя в неї немає. Чому вона закохується лише в одружених? То Ігор, то Сергій..
Усі обіцяли роз лучитися та одружитися з нею. Тільки треба було почекати. Вона чекала, але не дочекалася. І знову знаходила одруженого. Але тепер більше так не житиме. Нехай без чоловіка, та вона нар дить доньку. Тома чомусь вірила, що вона обов’язково матиме доньку. Навіть ім’я вигадала – Вікторія. І її дочка матиме щасливе життя. На відміну від життя самої Томи. Вона вже для цього докладе всіх своїх сил.