Мій чоловік був найкращою людиною в моєму житті. З ним я жила повним життям, він мені ні в чому не відмовляв, завжди був поруч, щоб я не накоїла… Ми через багато з ним пройшли. У мого чоловіка були золоті руки, і він завжди міг долати будь-які труднощі, але несподівано для нас наша казка закінчилася. Мій чоловік потрапив у жа хливе Д ТП, і його не стало на місці. Я не уявляла своє життя без нього, довго не могла навіть з дому виходити, а вдома божеволіла, адже все, кожен предмет ніби чекав на повернення чоловіка… Через рік після того, що сталося, повернулася моя подруга з Польщі.
Вона там працювала доглядальницею і запропонувала мені поїхати з нею. Чоловік нам залишив достатньо коштів, щоб я жила до старості в повному комфорті, але я хотіла й єдиному синові наскільки можна забезпечити комфорт і впевненість у завтрашньому дні. Загалом, я-таки полетіла з подругою до Польщі, і там почала доглядати 67-річну стареньку. Це було 17 років тому. За цей час я змогла заробити синові на весілля, квартиру, а також зробила недешеві подарунки трьом онукам. 3 роки тому я вирішила повернутися на батьківщину і тому попросила сина повідкладати гроші кілька років (тобто 3 роки) і куnити мені квартиру на них. Він погодився без заперечень.
Так ось повернулася я на крилах вітру, нарешті, на батьківщину, а у сина з невісткою побачивши мене щелепи повисли. Виявилося, що вони мою квартиру віддали своєму старшому синові, який в’їхав туди з дружиною. – Не роби з мухи слона, мамо, – ще й син обурювався, – звідки ми могли знати, що ти приїдеш сюди назавжди? Поживеш поки що у нас, а там побачимо… Я трохи йому не врізала через його відношення та слова «поки що». Я вважаю, він зобов’язаний звільнити мою квартиру для мене, адже стільки років я працювала заради сина, а він так мені відповідає. Нехай сам подбає про своїх дітей.