Ми одружилися з Робертом 7 років тому. Відразу після весілля він сказав, що його зарплати вистачить нам обом, тому я можу спокійно звільнитися і присвятити всю себе створенню затишку в будинку, а через кілька років і дітям. Так і минуло стільки років. Роберт і справді добре справлявся зі своєю роботою, а я займалася нашим вже 6-річним сином і 4-річною донькою. Одного разу чоловік став заробляти стільки, що все ми за місяць не витрачали. Він ці залишки давав мені, щоб я купувала собі всякі жіночі радощі, а я їх почала відкладати.
Знаєте, тут питання не про довіру. Просто ми жили у 3-кімнатній квартирі, подарованій свекром на весілля, у нас було двоє дітей і я, начитавшись історій жінок з різних форумів, боя лася залишитися з цими дітьми ні з чим, ось і вирішила підготувати собі фінансову подушку. Недовго мені вдалося це робити, адже одного разу чоловік таки знайшов мій конвертик з грошима, і за його виразом обличчя я зрозуміла, що він не дуже щасливий від побаченого.
Чоловік кинув конверт у мій бік і сказав, що я можу подати на розлу чення, оскільки я так сильно йому не довіряю. Все вийшло так безглуздо, так заплутано! Я ж не для себе, а заради дітей це робила, та й заощаджувала я на собі, а не на якості їхнього життя. Зараз я не знаю, що сказати чоловікові, щоб він зрозумів, що я не зі зла це робила і довіра тут ні до чого. Я просто хотіла мати якусь впевненість у собі та у своїх силах.