– Мамо, я квартиру купую, – сказав Антон. – Де? Яку?- напружилася мати. – Однокімнатну. У новобудовах біля вокзалу. – Новобудови? Але ж там напевно ремонт необхідний? – Немає необхідності. Квартира вже відремонтована. Хазяїн сам усе зробив. І гарну знижку мені робить. – Чого це він такий щедрий? Ціни на нерухомість зростають. – Сказав, що я йому сподобався. – Мені треба подивитись. Будують зараз ахово. – Мамо, ну що ти. Так, ти у нас заслужений будівельник. Я знаю. Але тато вже дивився та схвалив.
– Твій тато журналіст, а я, як ти сказав заслужений будівельник, – обра зилась мати. – Гаразд, хочеш подивитися, приїжджай і дивися. Але тільки прошу тебе, мамо, давай без пошуку недоліків. Добре? – Тоді навіщо мені їхати? Переїдеш, запросиш на новосілля, тоді й приїду. Через чотири місяці Антон зателефонував матері та попросив приїхати до нього. – Тут шпалери почали відклеюватися, – сказав він. Ольга Захарівна відразу зібралася і поїхала. – Щілини зовні. Це призведе не тільки до відклеювання шпалер, а й до протягу. Та й грибок піде. – Але ж я перевіряв, – заперечив син.
– Ти перевіряв, коли купував. А тоді був червень місяць. Температура зовні та всередині однакова. А зараз листопад. На вулиці мінус один, а вдома плюс двадцять. От і виявляються недоробки. Мати ще довго оглядала квартиру. Знайшла безліч недоліків. – Антоша, необхідно позбутися цієї квартири. – Але ж я тільки її купив. – Тобі або продавати, або робити капітальний ремонт. Інакше ти все життя її ремонтуватимеш. – Я ж не мільйонер, – насупився Антон. До травня місяця Антон мучився. Підрахував все, за допомогою матері, звісно. Нагромадив коштів, взяв кредит та затіяв капітальний ремонт. Контролювати якість робіт, звісно, попросив маму.