До призиву на термінову службу Володя жив з мамою та сестрою у трикімнатній квартирі. Після демобілізації з’ясувалося, що в їхній квартирі йому немає місця, то там окрім матері та сестри тепер жили ще й зять із дочкою. Володя вирушив на “вільні хліби”. Хлопець працював, навчався та жив у гуртожитку. З родиною спілкувався лише телефоном. У матері з сестрою завжди були причини відмовити йому в гостинності: то дитина захворіла, то мамі треба відпочити. З Ольгою він познайомився в інституті. Весілля зіграли відразу ж після закінчення навчання. Святкували на дачі у свекрів.
Спочатку жили у них, потім купили двокімнатну квартиру в іпотеку. Коли в них народився первісток, свекруха прийшла лише на виписку з полоrового будинку. Привітала та вибачилася, що допомогти не може, бо допомагає дочці. Мама Ольги теж не могла допомогти їй з онуком, бо працювала. Але новоспечені батьки впоралися самі. А за три роки народили ще й дочку… Місяць тому у Світлани Семенівни, матері Володі, був День Народження. 60 років. Ювілей. Сім’ю сина на свято не покликали, але це не той випадок, коли треба було чекати на запрошення. Вчотирьох, Володя з Ольгою та їхні діти, вирушили привітати маму, свекруху, бабусю. Двері їм відчинила незнайома жінка. — Ми вже три роки купили цю квартиру, — сказала вона.
Володя зателефонував матері: – Ти де?.. Назви адресу, ми приїдемо, – сказав голова сім’ї… – Онуки виросли, моя допомога більше була не потрібна, ось ми й розміняли квартиру на кімнату в комуналці мені та двокімнатну квартиру доньці та онукам, – розповіла Світлана Семенівна. Ольга відчула, що чоловік починає “кипіти”, і взяла його за руку, трохи заспокоїти. А тут ще й їхня донька висловилася: – Бабусю там залишати не можна! – Вустами немовляти каже істина, – сказав Володя, переглянувшись із дружиною. – Збирайся, мамо. Поїдеш з нами… Вони продали мамину кімнату та закрили іпотеку на свою двійку. Потім продали її, і купили трикімнатну квартиру. Живуть усі разом…