Я насолоджувалася своєю кавою і перервою, як раптом до мене за столик підсів незнайомий хлопець. Ми з хлопцем познайомилися, він виявився дуже милим. Він взяв мій номер телефону і на наступний день подзвонив. Ми зустрілися, сходили на кілька побачень. Потім стали зустрічатися з Віктором. Мені було дуже добре і комфортно з ним. Мені здавалося, що це доля і любов на все життя. Через рік відносин, він зробив мені пропозицію. Я погодилася, не роздумуючи. А через ще півроку я заваrітніла. Я була неймовірно рада, що скоро стану матір’ю. Коли я повідомила цю чудову новину свекрусі, вона ніяк не відреагувала. На обличчі не здригнувся жоден мускул. Ні радості, ні смутку, взагалі нічого не відбилося.
Я тоді була дуже здивована. А адже це її єдиний син і перший онук! Але зациклюватися на цьому я не стала, Я радісно готувалася до материнства. Ваrітність пройшла дуже легко, за 9 місяців у мене не було ніяких проблем. Навіть токсикоз обійшов мене стороною. Тільки ось пологи пройшли важко і були бо лісними. Я дуже старалася, але під кінець вибилася з сил. Наро дилася донька. Я була дуже щаслива. Але потім прийшов ліkар, сказав, що у дитини пошкоджений хребет, і вона, швидше за все, ніколи не зможе ходити. Віктор, дізнавшись про те, що дочка народилася з вадою, зажадав залишити її в ліkарні. Свекруха мені написала повідомлення, щоб я не сміла з’являтися у неї вдома з такою дитиною.
Я була в шоці від такого ставлення людей, яких вважала рідними. Про те, щоб кинути дочку, не було й мови. У цей момент я зрозуміла, що залишилася зовсім одна, і нікого крім моєї малятка у мене немає. Дівчинку я назвала Віолеттою. Я дуже багато ходила по різних лікарях, ні грошей, ні сил не шкодувала на реабі літацію. Незабаром сталося диво, дівчинка відновилася. Вона стала як будь-яка інша дитина. Через 2 роки мені зателефонувала колиաня свекруха і повідомила, що Віктор потрапив в ава рію і залишився інвалідом, попросила приїхати і допомогти, але я тоді сказала, що мені не потрібні каліки. Вчинила з ними так само, як вони з моєю донькою.